закон і хаос

ЗАКОН і ХАОС ( від грецьк. - νόμοξ - звичай, закон; χαίνω - розверзаюся) - категорії, що дозволяють фіксувати єдність таких суперечливих сторін буття, як повторюваність, стійкість, регулярність, істотність, необхідність, упорядкованість, загальність, з одного боку, і випадковість, непередбачений, безладність, іррегулярність, неістотність, нестійкість, з другого.Категорія закону формувалась у контексті уявлень про організуючі функції людини, держави та юридичних норм, перенесення цих уявлень (найчастіше під час становлення політичної системи суспільства) на світовий універсум у вигляді ідеї надлюдської впорядкувальної сили (дао в стародавньому Китаї, логос Геракліта, нусАнаксагора в стародавній Греції, регулятивна роль напівміфологічних богів і т.п.) С. вітовий порядок і людська доля розглядались як результат дії цієї сили. У Новий час з'являється поняття закону природи, який філософами і природознавцями тлумачиться по-різному: як причина і форма речей, рухів і властивостей (Бекон, Декарт), як фіксація стійких і однозначних відношень у природі (закони Ньютона), як необхідні, істотні зв'язки між явищами, перш за все механічними (франц. матеріалісти XVIII ст.); як об'єктивні, необхідні, всезагальні, пізнаванні відношення (Фоєрбах). Гегель розглядає закон як надіндивідуальний ідеальний принцип розгортання абсолютного духу М. арксизм прагне довести наявність об'єктивних законів не тільки у природі, а й у суспільстві, розглядаючи історію суспільства як "природно-історичний процес". У гносеологічному плані закони співставляються та інколи ототожнюються з аксіомами (Галілей), гіпотезами (Коперник, Кеплер), принципами і правилами, пізніше з теорією, моделлю, рідше - з причинністю (детермінізмом), гармонією (красою), визначеністю, структурою, метою. Неопозитивізм розглядає З. як зв'язок переживань суб'єкта, апріорні вимоги для дослідника, які дозволяють йому вивчати дійсність (Вітгенштайн, Шлік). У фальсифікаціонізмі Поппера закони редукуються до гіпотез, в "анархістській епістемології" Фоєрабенда вони розчиняються в загальноструктурному контексті як один із моментів проліферації (розмноження) знань різного типу. Категорія хаосу виникла на ґрунті міфологічних уявлень про невпорядковану першопотенцію світу, яка сполучає у собі можливість універсального породження й універсального поглинання. Пізніше, особливо у XX ст., хаос розглядався не тільки як причина порушення порядку, а й як джерело його виникнення (порядок - форма буття хаосу). Після бурхливих дискусій щодо сутності квантової механіки, динамічних і статистичних законів між "детерміністами" та "індетерміністами" стало очевидним, що X. і З. завжди перебувають у єдності. Характеристика законів як незмінних, "універсальних", "всесвітніх" і т.п. є перебільшенням, пов'язаним з їх невиправданою субстанціалізацією. Оскільки закон реалізуюється не тільки через необхідні, а й випадкові і хаотичні явища, то він виступає не як фатальна примусова сила, а як тенденція, "динамічний хаос". Ідея невіддільності З. і X. отримує подальшу розробку в нелінійній фізиці, синергетиці (Пригожий, Хакен), в культурології (аналіз співвідношення визначеності і невизначеності в культурогенезі, Лотман), в соціально-політичних дослідженнях (проблема поєднання держави і громадянського суспільства, примусу і свободи тощо), у ході розвитку постмодерністських тенденцій (поняття "хаосмосу", "деконструкції" та ін.).

див. закон і хаос

див. закон і хаос

  Больное место

   1956 – США (76 мин)

     Произв. UI (Алберт Загсмит)

     Реж. ДЖОН ШЕРВУД

     Сцен. Гарри Эссекс, Роберт Хилл по сюжету Уильяма Козленко и Джеймса Бенсона

     Опер. Мори Герцман (Technicolor)

     Муз. Терри Джилкисон

     В ролях Рори Кэлхун (Текс Кирби), Ивонн Де Карло (Ханна Монтгомери), Мара Кордей (Пака), Рекс Ризон (Джон Рэндолф), Невилл Брэнд (Папаша Пенни), Эмиль Майер (Тарп Пенни), Херберт Радли (Джералд Монтгомери).

   Орегон, начало XX в. Землевладелец Монтгомери держит в своей власти всю деревню. Он выпустил закон, носящий его имя: по этому закону любая женщина будет до смерти принадлежать тому мужчине, кто первый овладеет ею; таким образом, мужчина делает ее своей собственностью. После того как его собственную жену насилуют, Монтгомери линчует подозреваемого, хотя на самом деле этот человек не виновен в этом преступлении. Брат погибшего приезжает в деревню, вознамерившись отомстить и убить Монтгомери. 3 друга, из которых один – подлинный преступник, убивают друг друга за право воспользоваться «законом Монтгомери» в случае, если мститель добьется своей цели. Но Монтгомери убивают индейцы, и его вдова достается мстителю.

   ►  В тени шедевров вестерна, снятых такими мастерами жанра, как Энтони Мэнн, «Universal» выпустила в 50-е гг. ряд скромных, динамичных, цветных вестернов без каких-либо амбиций, но не лишенных силы и даже оригинальности. Этот фильм – один из самых показательных примеров. «Закон Монтгомери» достоин фигурировать в истории вестерна как карикатурная и необычная попытка до установления «закона и порядка» внести какую-то организованность в хаос и убожество сексуальных нравов Дикого Запада. С точки зрения формы стоит отметить, что в 1956 г. цвет пока еще был относительно новым и заманчивым явлением, и операторы пытались добиться от него максимальной силы и эффективности. Так, 1-е планы фильма, где мы видим только низ красного платья героини, которая идет по улице перед тем, как столкнуться с насильником, остались по праву знаменитыми среди киноманов.

1) симметрия

2) соразмерность; гармония

Князєв, Володимир Миколайович (1946, Київ) - укр. філософ. Закінчив філософський ф-т КНУ ім. Т. Шевченка (1975). Докт. філософських наук (1999). Проф., чл.-кор. Української академії політичних наук (1995), академік Міжнародної кадрової академії (1999) З. асл. діяч науки і техніки України (1998). Од 1992 р. - проф. кафедри філософії, у 1991 - 1995 рр. заст. декана філософського ф-ту КНУ ім. Т. Шевченка. Од 1995 р. - проректор з наукової роботи Української академії державного управління при Президентові України, од 1999 р. - зав. кафедрою філософії і методології державного управління цієї Академії. Фахівець у галузі соціальної філософії, політології, проблематики державного управління. Автор понад 100 наукових праць.

[br]

Осн. тв.: "Закон і хаос", у співавт. (1985); "Людина і технологія" (1991); "Соціальна технологія та управління політичними процесами в Україні" (1995); "Філософія: Короткий курс лекцій" (1997); "Сучасні проблеми державного управління: дослідження, технології, методики", у співавт. (1999).